Кожна моя світлина — це не просто кадр, а щось глибше: стан душі, відгук серця, шепіт миті, яку не можна повторити. Я не прагну бути фотографом у класичному сенсі. Я скоріше збирач світла, настроїв, невидимих історій. Знімаю тоді, коли світ сам підказує — зараз. Коли випадковий перехожий повертає голову до сонця, коли дитина тримає маму за край хустини, коли в порожньому кріслі ще вчора хтось сидів. Усе це — мої світи.

Більшість фото народилися раптово. У Києві, на Подолі, де вечір пахне хлібом і старим каменем. У поїзді до Львова, де темрява обіймає вікна. У Єгипті — серед вуличного шуму, спеки й піску. Я знімаю не очима, а серцем. Я не ставлю штатив і не прошу нікого завмерти. Світ такий, яким він є — і в цьому його справжність. Іноді світлини мовчать. А іноді говорять про мене більше, ніж я сам можу сказати. Це — мій спосіб бути чесним із собою і з вами.

.